Звуки та букви. Класифікація звуків.
Буква (літера) — умовний графічний знак, який позначає звук, але не характеризує його.
У нашій мові існують й інші графічні знаки. Це:
а) апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), знак переносу; лапки;
б) розділові знаки: крапка, кома, двокрапка, дужки, тире, трикрапка, крапка з комою, знак оклику, знак питання.
Будь-яке усне висловлювання складається зі звуків.
Слово від слова відрізняється кількістю звуків (око – 3 звуки, молоко – 6 звуків), їхнім характером (сум, сом, сам, сім), розташуванням (село – осел, круча – курча).
Окремо взятий звук, як правило, нічого не означає, крім вигуків: А! (біль) О! (здивування) У! (захоплення).
Звуки мовлення записуються у вигляді текстів (записки, телеграми, газети, журнали, багатотомні твори тощо).
Вони зливаються в один суцільний потік. Це особливо помітно, коли вперше слухаєш незнайому іноземну мову. Про неї кажуть: белькотання, ґерґання.
Культура мовлення
Слід пам’ятати, що дуже швидке мовлення утруднює сприйняття, а надто повільна, тягуча мова послаблює увагу слухача. Безпричинно голосне мовлення дратує, а надміру тиха мова змушує напружуватися, щоб зрозуміти сказане.
Голосні та приголосні звуки
Усі звуки нашої мови поділяються на голосні та приголосні.
Голосні звуки утворюються внаслідок коливання голосових зв’язок, перепон на шляху повітря під час їхнього вимовляння нема. В українській мові шість голосних звуків: [ а ] [ о ] [ у ] [ е ] [ и ] [ і ].
У наголошених складах усі звуки вимовляються виразно, чітко. В ненаголошених невиразно вимовляються лише звуки [ е ] та [ и ], які у вимові наближаються один до одного, а також [ о ] перед складом з наголошеним [ у ] [ і ]. Саме цим й ускладнюється правопис ненаголошених голосних у різних частинах слова.
Приголосні звуки творяться завдяки різним перешкодам, які виникають під час проходження повітря крізь ротову порожнину і є причиною різних шумів. Наявність шуму – ознака приголосних. Їх створюють губи, зуби, язик, глотка. В українській мові тридцять два приголосні звуки.
